1860 рік. Кривий Ріг був ще слободою. Але, зважаючи на велике значення, як господарчого центру регіону, Кривому Рогу було надано статус містечка Херсонської губернії. Але перша земська школа була відкрита тільки в 1874 році. Кількість шкіл зростала повільно. Спочатку це були початкові, приватні школи. Пізніше з'явилося двохкласне училище на станції Довгинциво, жіноча гімназія. В школах навчалось дуже мало дітей. Більшість дітей Криворіжжя працювали з 7-8 років на рудниках. Працювали на рівні з дорослими з 5 годин ранку і до 6 годин вечора, без відпочинку. Глибоко під землею, в самих низьких шахтах, заробляючи штрафували. Тому зрозуміло, що 80 % дітей часто хворіли. В місті не було жодного дитячого садка. Отаким було дитинство дітей того часу.

Щоб хоч трішечки навчити дітей грамоті, в 1903 році директор Гданцівського чавуноливарного заводу М.Ф.Шиманівський вирішив відкрити школу для дітей робітників. Зі спогадів випускників відомо, що школу відкрили після свята Покрови, земля вкрилася снігом і діти звільнилися від роботи по господарству. Діти допомагали батькам і їх не хотіли відпускати до школи. Вчителі ходили по домах і вмовляли дітей йти до школи. І ось перший день занять, перший дзвінок.

Школа розмістилася в трьох невеликих будівлях. Вони збереглися і зараз. Це будівлі туберкульозного диспансеру, дитячого садка і будинок № 4А по вулиці Комуністичній. Найбільше дітям в школі подобалося чергування, бо саме черговий збирав учнів на урок. Для цього його було потрібно бігати по всьому сучасному кварталі ра-зом з дзвінком і сповіщати про початок і кінець уроку.

А була школа такою: спочатку було тільки три класи; обов'язково вивчався "закон Божий", навчання було безкоштовним, відвідували школу діти робітників. Для дітей заможних батьків була збудована школа в місті (в бувшому приміщенні школи № 1 ). За архівними даними діти навчалися тільки до 7 січня. На різдвяні свята дітям видавали подарунки, правда, зовсім маленькі, діти веселилися біля ялинки і вже до школи не приходили. Перший випускний вечір святкували в 1906 році, тобто навчання було всього три роки. Ось такою була школа в перші роки існування.

В 1915 році була побудована нова школа. На тому місці, де вона стояла зараз знаходиться будинок культури заводу гірничого машинобудування. В тому приміщенні було дясять класів, великий зал і кімнати для вчителів. Не дивуйтеся, но більшість вчителів проживали просто в школі. Страшні роки Громадянської війни: більшість вчителів пішли на фронт; необхідно боротися з голодом,з німецькими окупантами, бандитами. І на допомогу прийшли жінки. Саме вони організували перші дитячі садочки, поновили роботу шкіл, організовували спеціальні групи -лікбези - для навчання дорослих. Так наша школа вижила і продовжувала навчати дітей

З 1934 року всього за три роки в місті було збудовано 23 школи. Тоді в 1935 році було збудовано нове приміщення, в якому було три поверхи, парадний вхід був зі сторони будинку культурі заводу "Комуніст". Але це ще не ця будівля, де ми зараз знаходимося. Щкола того часу знаходилася в 70 метрах від сучасної на території скверу , що навпроти. Заняття проводилися в три зміни: з 8 ранку-старші класи; з 13.00 - молодші класи, а вечорами - робітники заводу. В коридорах школи тоді стояли дивани, журнальні столики, застелені коврові доріжки. За чистотою слідкували самі учні. В кожному класі працювало радіо, на перервах проводилися радіогазети, на уроках фізкультури грав піаніст.

Ось такою була школа тих років. І по праву вона пишається своїми учнями-випускниками, які з перших днів Великої Вітчизняної війни пішли на фронти, захищали свободу і незалежність нашої Вітчизни. Після випускного балу в 1941 році вчителі і учні поповнили лави бійців. Але не судилося їм повернутися додому. Це їх прізвища можна побачити на меморіальній дошці в школі. А ті, що залишилися в тилу, як могли так і боролися проти фашистів. Приміщення школи під час перших боїв було частково розбомблено. В 1944 році фашисти зробили зі школи укріплений пункт. Підпільники підірвали будівлю школи разом із фашистами, які в ній знаходилися. А ті герої, що загинули, звільняючи Гданцівку від фашистів, поховані в паркі Єгорова. Стоїть над ними у вічній задумі Скорботна мати і нагадує, що не можна допустити нової війни, нових жертв. Стало традицією для учнів школи, працівників заводу гірничого машинобудування, жителів мікрорайону Гданцівка саме там проводити урочисті мітинги, покладання квітів.

Після війни в 1945 наша школа тимчасово розміщувалася в приміщенні СШ № 5. В ній фашисти тримали своїх коней. Були вибиті вікна, розібрана підлога. До занять приступило 24 класи, які навчалися по черзі. Необхідно наздогнати те, що відняла війна. Після уроків ніхто не йшов додому - всі учні, батьки, робітники заводу ремонтували приміщення школи. Не було підручників, зошитів, писали на газетах. В класах було холодно, сиділи одягнені, але всі навчалися старанно та з бажанням.

А тим часом, знову разом: вчителі, батьки, учні, робітники будували нову школу. Уроки трудового навчання проводилися на будівельному майданчику і 1 вересня 1950 року наша школа зайняла це приміщення, де ми з вами зараз знаходимося. Але проект приміщення був невдалим: відсутні були спортивний зал, актовий зал, роздягальня, бібліотека, та й саме приміщення було в два рази менше, ніж попереднє. А кількість учнів складала 1120. Тому через два роки була збудована точно така ж школа неподалік, але за статусом неповної середньої № 30. А через 21 рік в 1973 році був добудований спортзал, обладнана столова-роздатка. З того часу и по теперішній ніяких переміщень, добудов більше не було.

З повагою

випускники школи

Рідна школа.

Ні, не забудь мені ніколи,яких би не траплялось див.

Гданцівської диво-школ, в яку я підлітком ходив.

В якій пенал, перо і зошит я вперше взяв до юних рук

Де спалахнули вперше зорі ремесел різних і наук,

Де вчителі, мов ті Колумби, до світла вказували путь

І сонцем пахли квіти й клумби,

Бо в них була життєва суть…

Казкове слово … «рідна школа»…І восени, і навесні

Її я зараз ,як ніколи, так часто бачу уві сні.